Одне кохання і три весілля бандерівця Чорноуса

Багато з його побратимів уже в кращому світі. А він і досі, ніби то було вчора, чітко пам’ятає дні повстанської юності, коли разом із такими ж, як сам, прагнув кращої долі для України. Хоч і заплатив за це роками таборів, втраченою молодістю й коханням… 86-літній Антон Степанович Костюк поділився спогадами з журналістом «Сім’ї і дому».

НАРОДИВСЯ ЗА БУГОМ, СТАВ ПОВСТАНЦЕМ НА ВОЛИНІ

Антон Степанович ще семикласником вступив до юнацької сітки українських націоналістів, яку очолював директор школи. Вчилися і військової справи, і розвідки. А у 1944-му родину разом з іншими холмщаками виселили з рідного Тератина на Грубешівщині аж у одеські степи.

– Довелося усе кинути. А батько мав чимале господарство, тільки землі – 10 гектарів, – поринає у гіркі спогади чоловік.

На півдні хлопець вивчився на тракториста, сезон працював на комбайні. Бракувало у воєнні роки чоловічої сили. Страшна посуха знищила врожай, люди заробляли за трудодень усього по сто грамів зерна.

Якось хлопці із сусіднього села, ровесники Антона, пішли в поле зібрати колосків, які лишилися після жнив. І їх упіймав об’їждчик.

– Привіз їх у сільраду, викликав дільничного, – розповідає Антон Степанович. – А у них тих колосків – по жменьці! Нас, таких-о чотирьох «шпінгалетів», змусили тих «злодіїв» стерегти. Хлопці попросилися до вітру. Вивів їх і кажу: «Тікайте!» Вони побігли, я вистрелив у повітря. Думав, пронесе. Та їх, бідолашних, таки знайшли, засудили одного до п’яти, другого – до семи років. За що? За колоски! А в нас на Грубешівщині добрий господар ще й приплатив би за те, що поле йому прибрали…

Це було, певно, останньою краплею. Вирішили Костюки повертатися ближче до рідних країв. У 1946-му попакували такі-сякі пожитки й подалися на Волинь. Усі поїхали поїздом, а Антон – пішки, бо гнав корівку-годувальницю.

– Напевно, те, що мандрував через усю Україну, бачив, як живеться людям, і утвердив мій націоналістичний дух ще більше, – міркує сивочолий повстанець.

В Олександрії – колишній польській колонії у Рожищенському районі – поселилися у батькових знайомих. Там і познайомився з «хлопцями з лісу». Перший раз – геть кумедно: випадково вскочив у клуню, а там незнайомі чоловіки миються.

– Якось господар мене запитав, чи не хотів би я із хлопцями поспілкуватися, – усміхається Антон Степанович. – Звісно, я хотів! Він тоді мене до них відвів…

Довго Антон балакав із хлопцями. Лише згодом дізнався, що то був сам Дубовий, командир УПА-Північ, з побратимами. 17-річний Антон готовий був хоч зараз іти до лісу. Втім йому все ж дали час на роздуми, поділилися літературою, а ще вручили «Декалог українського націоналіста», аби вивчив його. Через деякий час Антон удруге зустрівся з упівцями і склав присягу. Тоді й отримав псевдо Чорноус.

ТЯЖКИЙ ЕТАП І «ДОЛИНА СМЕРТІ»

Антон рвався до лісу, але Дубовий сказав, що кориснішим він буде у місті. Наказ є наказ, лишився у Луцьку. Першим завданням було улаштуватися на роботу шофером. Водійські права Антон отримав за хабар начальникові ДАІ – спирт, переданий хлопцями.

Так став зв’язковим. Працюючи, і хлопців возив, і книги, і шкіру на чоботи, і медикаменти, і батарейки купував…

– Мій брат тоді працював у друкарні, то нам вдавалося навіть фарбу і шрифти діставати, – хитро всміхається. – Фарбу припасовували у грілці на поясі, шрифти – у глибоких кишенях.

Каже, що найстрашніше було ходити на зустрічі й передавати грипси – секретні записки з паролями й важливою інформацією, писані на тонкому газетному папері. – У разі чого його можна було легко ковтнути, – пояснює.

У серпні 1951 року заарештували районного керівника ОУН Луцького району: влаштували засідку на квартирі коханки. І той видав усю районну сітку. Саме в той час додому до Антона навідався дивний гість із грипсом. Насторожило: записку до хати принесли, а не лишили у домовленому місці. Тож на вказану у посланні зустріч не пішов.

Але все одно арештували. Кілька днів били, змушували до співпраці. – Просив Бога лише, щоб не здати своїх, – аж мружиться від болючих спогадів. – Вигадав легенду, як ішов з танців через місток, перейшли мене хлопці з лісу, попросилися переночувати. Потім прилякали, мусив їм кілька батарейок купити.

Хоч і без явних доказів, а засудили Антона з батьком до 25 років таборів. Дорогою до Магадана видавали по 300 грамів хліба з оселедцем на добу, а води – ні краплі. Кінцевий наш пункт призначення — Бутугичак, де уранові шахти. Якути звали його «Долиною смерті».

Там Антон тягав вагонетки, доки земляки-волиняни не допомогли перейти на роботу в механічні майстерні, бо ж золоті руки мав, будь-яку машину вмів полагодити. Після уранових шахт були й золоті рудники, й автомайстерні. А ще грав на трубі у табірному оркестрі. Заготовляв ліс, косив сіно, яким потім дозволяли набивати матраци.

– А сіно – то таки не тирса, – усміхається.

Реабілітували і звільнили Антона у 1956 році. Каже, та подія досі змушує тремтіти серце.

ДВІЧІ В ОДНУ РІКУ

Повернувшись до Луцька, спочатку не міг навіть прописатися. Довелося давати могоричі… Тут довідався гірку звістку: дружина вдруге вийшла заміж, ще й народила доньку іншому…

– З Марією одружилися вперше 1951 року, – змахує непрохану сльозу. – Як же ми любилися! Три роки зустрічалися, а вона й не знала, що я з «хлопцями з лісу». Виходить, підвів її, про- це чи не найдужче шкоджую… Ми з нею не просто розписалися, а у церкві повінчалися, бо вірили, що назавжди. Арештували мене через два місяці після весілля. Коли забирали, кажу Марії: розлучися, хіба то діло – молодій красивій каторжанина чекати? Та й тягати через чоловіка-бандерівця не будуть.

Марія вийшла за солдата з Бійська, поїхала з ним у Сибір. Треба було якось улаштовувати своє життя. Антон одружився, у шлюбі народився син. Життя не складалося, але терпів, бо ж підростав син.

Коли Маріїн чоловік помер, вона повернулася додому. Жили кожен своїм життям, але врешті не витримав: пішов із сім’ї, повернувся до коханої.

– Ми завжди були подружжям перед Богом, – каже, дивлячись на жінку на весільному портреті на стіні. – Бо ж вчані… Удруге розписалися, коли обом по 45 було.

У парі закохані Антон та Марія прожили 18 років. – Мало прожили, але такими щасливими були, якби ви тільки знали! Коли Марії не стало, я теж думав, що не житиму. Але, бачите, і досі ряст топчу. А вона живе у моїй пам’яті…

Тих випробувань, яких вділила доля Антонові Костюку, вистачило б на багатьох. Не кожен витримав би. Не кожен вистояв би. Але він зміг.

– Якби можна було б заново життя прожити, і дня не викреслив би, не змінив би нічого, знов би у повстанці подався, – каже сивочолий Чорноус.

Авторка – Оксана Головій

Радимо також прочитати:

Схожі записи

Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

Ви кохаєте свого партнера, вам добре разом, але іноді найбільше хочеться, щоб удома нікого не було. Або поїхати на вихідні без партнера, провести вечір наодинці чи просто кілька годин ні…

Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

У нашій культурі образ «хорошої дівчинки» та «зразкового хлопчика» зведений у ранг абсолютного чесноти. З самого дитинства нас учать ділитися іграшками, поступатися місцем у транспорті, допомагати слабшим та ставити чужі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Інша історія

Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

  • Автор admin
  • 27 Жовтня, 2026
  • 23 views
Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 24 views
Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 27 views
Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 29 views
Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

В Україні очікується дефіцит свинини та ріст цін

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 27 views
В Україні очікується дефіцит свинини та ріст цін

Експорт яєць з України зріс на 20%: головні ринки збуту

  • Автор admin
  • 25 Жовтня, 2026
  • 25 views
Експорт яєць з України зріс на 20%: головні ринки збуту