“Нечуючі люди – як нація в нації”: як сурдологиня стала провідницею у світі тиші

Від страху дитинства до справи всього життя

Останньої неділі вересня у всьому світі відзначають День людей із вадами слуху. Раніше таких людей вважали неповносправними, другосортними. Маєш групу та пільги — от і живи собі тихенько, як виходить. Нині ситуація геть інша: нечуючі здобувають освіту, працюють, зрештою, живуть насиченим, цікавим життям. А допомагають їм сурдологи — своєрідні провідники зі світу звуків у світ тиші.

«Я навіть не знаю, як до мене прийшло бажання допомагати глухим і слабочуючим. Напевно, це бажання — родом із дитинства», — каже Любов Сахан.

На навчання їй доводилося йти біля школи для глухих у її селі Новій Ушиці на Хмельниччині.

«А колись ці діти в інтернаті були взуті в кирзові чоботи, вбрані у куфайки, були всі однакові. Ми їх боялися. Бо коли вони билися між собою, це було жахливе видовище. Адже вони не чули звуків одне одного й не припиняли бійку до першої крові.

Та час ішов, життя вносило свої корективи. І так Бог розпорядився моєю долею, що я вийшла заміж на Волинь, живу тут уже 34 роки.

І якось, коли закінчилася вранішня служба у нашій церкві (пані Люба є прихожанкою Дому Євангелія. — Авт.), підійшов до мене пастор і запитав, чи не хочу навчатися, щоб працювати з нечуючими».

На той час пані Люба вже працювала швачкою в інтернаті для глухих у Луцьку.

Діти, які змінили її погляд на світ

«Коли побачила тих діток, вони мені видалися зовсім не такими, як ті, яких боялася у дитинстві, — провадить жінка. — Ці діти були добрими, уміли посміхатися й навіть жартувати, уміли плакати й переживати. Просто не могли висловитися так, як це робимо ми. Зате у них усе було написано на обличчі.

У перші дні роботи в мене просто серце краялося. Коли вдома було щось смачніше поїсти чи діти з якоїсь одежини виросли, я все те несла в інтернат. Тому на пропозицію пастора не вагаючись відповіла згодою».

Навчання спочатку було важким, але Любов докладала максимум старань. За першу сесію вона вивчила 800 жестів.

«Звісно, було нелегко, — зізнається пані Люба. — Адже потрібно було пропустити все це через мозок, щоб усе гарно лягло на руки. До того ж у київському виші, де навчалася жінка, викладали російською мовою. Для неї виходив потрійний переклад: з російської — українською і тоді вже мовою жестів. Але іспити вона витримала дуже гарно».

Мова жестів, яка допомагає бути почутим

Після навчання пані Люба почала працювати з дітками при церкві.

«Мої вихованці уже й заміж повиходили, уже й своїх гарних діток мають», — усміхається Любов Сахан. — Я відчувала, що потрібна їм, із більшістю й нині підтримуємо хороші стосунки».

Свого часу їй дуже допомогла нинішня директор Будинку культури нечуючих Люба Гщдець. Нині вона працює сурдоперекладачем на телебаченні й підказувала Любові те, чого та не знала.

«Адже їй було легше — Люба народилася у сім’ї нечуючих, мову жестів знала змалечку».

Праця з особливими людьми настільки поєднала мою співрозмовницю з ними, що навіть її діти вивчили мову жестів. Донька після школи обрала для себе мамин фах.

Коли переклад може змінити все

Якось, пригадує Любов Сахан, поїхали вони на весілля у село. І в сільській раді їй довелося перекладати для молодят те, що говорив секретар.

А от під час вінчання в церкві жінка вже не хотіла бути перекладачем.

«На вінчанні у церкві я вже не хотіла цього робити, бо наречений був слабочуючим, і я собі подумала, що слова пастора йому будуть зрозумілими, — з усмішкою пригадує жінка. — Але коли священик запитав: “Сину мій, чи ти не обіцяв іншій?”, хлопець закивав головою і каже: “Так, так”. Тож довелося рятувати ситуацію…»

Ця кумедна історія добре показує, наскільки важливою може бути робота сурдолога та перекладача жестової мови. Іноді правильний переклад — це не просто допомога у спілкуванні, а можливість уникнути непорозуміння у найважливіші моменти життя.

Спілкування, яке змінило саму Любов

«Спілкування з нечуючими дуже змінило моє життя, — зізнається пані Люба. — Передусім перевернуло мої погляди на світ, зміцнило духовність. Матеріальні цінності, які я десь ставила на перше місце, відійшли на задній план.

Було, навіть рідні діти ревнували до роботи. У цьому плані мене дуже підтримав чоловік. Ми намагалися пояснити їм, що цим діткам потрібна особлива увага, бо їм набагато важче у житті, аніж нам».

Нинішня нечуюча молодь дуже прогресивна, живе активним соціальним життям, каже пані Люба. Адже змінилося і ставлення суспільства до таких людей.

«Колись на нечуючих дивилися як на інвалідів, нині ж — як на цілком здорових людей, — пояснює сурдолог. — Вони можуть навчатися, працювати. Ці люди зазвичай дуже талановиті. Пригадую такого собі Олега з Ковеля. Якби ви бачили, які він малює картини!

Нечуючі люди — це як нація в нації. У них своя мова, свої жарти, навіть свій соціум. Вони дуже обережно впускають у свій колектив чужаків. Для багатьох я не лише викладач, а й психолог. Буває, що й додому до мене приїжджають по пораду, якщо є якісь проблеми.

Загалом нечуючі люди дуже емоційні. І це не дивно. Адже ми можемо виговоритися, ба навіть викричатися. А вони такої змоги не мають, емоції ж нікуди не зникають».

Дитині потрібна не ізоляція, а можливість жити самостійно

Прикро, зізнається пані Люба, коли іноді батьки нечуючих дітей не розуміють, як важливо адаптувати їх у суспільстві, навчити жити самостійно.

«Коли ми їздили по області, шукаючи таких діток, щоб взяти їх на навчання, в одному із сіл зустріли дуже гарну дівчинку, — розповіла сурдолог. — Її мама забрала з інтернату, бо хтось їй сказав, що коли донька навчатиметься, то не отримуватиме пенсії. Ця дитина насправді була як інвалід і… робоча сила у господарстві. На жаль, такі випадки непоодинокі, й іноді дуже важко переконати батьків віддати дитину в спеціалізований заклад».

Не треба боятися випускати нечуючих дітей із чотирьох стін, не треба ставитися до них як до неповносправних, переконана Любов Сахан.

Бо їх не час ховати від суспільства — треба вчити цих дітей адаптуватися в соціумі.

Радимо також прочитати: Лікар розповів, коли варто перевірити слух у дитини

Авторка – Оксана Головій

З архіву газети “Сім’я і дім” 

Схожі записи

Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

Ви кохаєте свого партнера, вам добре разом, але іноді найбільше хочеться, щоб удома нікого не було. Або поїхати на вихідні без партнера, провести вечір наодинці чи просто кілька годин ні…

Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

У нашій культурі образ «хорошої дівчинки» та «зразкового хлопчика» зведений у ранг абсолютного чесноти. З самого дитинства нас учать ділитися іграшками, поступатися місцем у транспорті, допомагати слабшим та ставити чужі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Інша історія

Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

  • Автор admin
  • 27 Жовтня, 2026
  • 23 views
Чи потрібно відпочивати одне від одного у стосунках: чому навіть закоханим іноді хочеться побути окремо

Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 24 views
Пастка рятівника: чому бажання бути потрібним насправді є страхом самотності

Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 27 views
Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 29 views
Як насправді відпочивати у вихідні, щоб енергії вистачило на весь робочий тиждень

В Україні очікується дефіцит свинини та ріст цін

  • Автор admin
  • 26 Жовтня, 2026
  • 27 views
В Україні очікується дефіцит свинини та ріст цін

Експорт яєць з України зріс на 20%: головні ринки збуту

  • Автор admin
  • 25 Жовтня, 2026
  • 25 views
Експорт яєць з України зріс на 20%: головні ринки збуту